?

Log in

No account? Create an account


Все 6000 карт, публиковавшихся в журнале National Geographic, начиная с 1888 года до наших дней, впервые доступны онлайн. Они представлены в высоком разрешении и отличаются широчайшим разнообразием охваченных мест, тем и событий: от карт созвездий и звёзд до океанского дна, птичьих миграций и происхождения цветов.

Журнал National Geographic, основанный как официальное издание Национального географического общества США, впервые был издан в октябре 1888 года. Уже тогда, к первому номеру прилагалась карта. За 130-летнюю историю в архиве издания накопилось свыше 6000 карт, которые исследуют весь земной шар и даже пространство за его пределами.
+11Collapse )

[reposted post] Отцы путинизма

Как бы ни определять политико-правовую и социально-экономическую систему нынешней России, самое первое, самое общее название для нее – это путинизм. Кто бы ни занимал в этой системе какие-либо места, самое главное среди них оккупирует, безусловно, В.Путин. Какие бы факторы ни способствовали появлению и закреплению в нашей жизни этой системы, самую главную роль в ее создании сыграли люди, непосредственно назначавшие В.Путина на разные должности в государственной власти России, защищавшие его от бесконечных уголовных преследований и продвигавшие его по бюрократической лестнице вплоть до самой ее вершины. Именно эти лица и являются непосредственными отцами путинизма. Кто они?

Read more...Collapse )

Португальская пропаганда времен второй мировой войны 🇵🇹



З різних, але схожих, причин складної і всебічної історії Другої світової війни не мають Японія, Китай, Великобританія, Франція, Росія, Польща та Україна. Більш-менш правдиву історію Другої Світової війни мають США та Німеччина.

Це звичайно, на мій погляд. Але історики, які все життя копають якусь одну тему чи якийсь один період, зазвичай утримуються від узагальнень. Доводиться ризикувати в оцінках неісторикам.

США мають складну і всебічну історію Другої світової війни тому, що приклали до цього багато зусиль в контексті отримання моральної переваги для світового лідерства. А Німеччину через поразку у цій війні просто змусили мати складну історію. Меншою мірою до цього змушували Італію та Японію.

Доволі маніпулятивною історія Другої світової війни є для Великобританії та Франції Для Великобританії причиною була співпраця з нацистською Німеччиною, потурання чи принаймні закривання очей на агресивні дії Німеччини з позиції прагнення світового чи європейського лідерства. А для Франції – через підкорення окупації Німеччини та несправедливо отриманий зиск серед країн-переможців після війни.

Росія ж публічно і принципово відмовилася прикладати зусилля для отримання складної і всебічної історії, бо вона відновила цю війну в нових формах і можливо навіть в більшому масштабі. Принаймні в російській історії тема РОА не є бажаною в контексті нинішнього культу Сталіна та антизахідного зрадофільства.

Україна теж не має складної і всебічної історії Другої світової війни. Але на відміну від причин, які призвели до цього ж у Великобританії, Франції та Росії, Україна має дуже складну ситуацію, у якій взагалі непросто розібратися, але, окрім того, їй ще й заважають розібратися.

Суть у тому, що українці протягом 30-х-50-х років ХХ століття вели одразу три типи війни: громадянську війну, національно-визвольну війну та брали участь у Другій світовій війні. Окрім того, українці були піддані державному терору Росії-СРСР та державному терору Польщі.

Національно-визвольна війна України походить з поразки України у війні проти більшовицької Росії (1917-1921), яка завершилася створенням СРСР у 1922 році, та з окупації Польщею Західної України з 1923 року. Тобто Польща скористалася поразкою України, вчинила недружню і окупаційну дію.

Державний терор розпочинає Сталін в 1929 році як колективізацію (примусове створення колгоспів). Як реакція на цю дію з 1930 року по Україні починаються масові повстання.

У період колективізації відбулися 7382 бунти селян і акти масової непокори, 15 з яких визнані як широкомасштабні озброєні повстання проти Радянської влади. Більше того, у 20-30-х роках була справжня селянська війна в Україні.

Сталін злякався такого масового повстання і написав статтю "Головокружение от успехов", де закликав знизити радикальність колективізації.

Водночас українців Сталін вирішив покарати. Голод 1933 року як геноцид це елемент державного терору з боку керівництва СРСР проти України. З 1934 року проводилася вже колективізація щодо українців, які зазнали поразки у громадянській війні. До державного терору також можна віднести знищення української інтелігенції протягом 30-х років.

Українці з часів Першої світової війни сприймали німців як націю, яка є союзником у боротьбі за незалежність України проти Польщі і проти Росії. Відтак співпраця українців з Третім Рейхом до вступу СРСР у війну для них була способом національно-визвольної війни за незалежність.

Який моральний бік цієї справи? Сталін до початку вступу СРСР у війну уже показав нелюдську суть радянського режиму. Геноцид 1933 року дає повне моральне право Україні на будь-які контрдії і будь-які союзи, в тому числі і союз з німцями в контексті національно-визвольної війни. А от в контексті Другої світової війни це дійсно можна розглядати як зраду шодо СРСР.

Але чи є зрада щодо агресивної імперії, яка вдається до геноциду, зрадою? Запитання риторичне.

Сталін всередині процесу приєднання територій інших країн на основі пакту Молотова-Ріббентропа використав національно-визвольну боротьбу західних українців проти поляків і приєднав Західну Україну. Але використав він її не для того, аби створити незалежну Україну.

Відтак Сталін використав українців та їх соборницькі устремління, а українці можуть використати результати сталінської політики зараз. Моральний бік цієї справи сумнівний для обох сторін, але не лише для українців.

З моменту приєднання Західної України і надалі розколу ОУН в Україні, так чи інакше, відбувається внутрішня боротьба між самими повстанськими рухами. Принаймні дії бандерівців щодо УПА Бульби-Боровця це точно елементи громадянської війни, спричинені діяльністю агентів радянських спецслужб.

Водночас бандерівцям доводилося боротися навсібіч – з українцями, з поляками, з німецькою армією, з радянською армією.

Чим більше я думаю про це, тим більше я розумію драму бандерівців.

Смисл боротьби бандерівців був не у перемозі. Неможливо виграти війну на чотири фронти, включаючи війну проти своїх. Смисл їх боротьби був у тому, щоб померти безкомпромісно і ціною власного життя створити ідеал незалежної України. Ось чому бандерівці досі є проблемою для нинішньої України, яка змушена бути інтегрованою у світ, будувати нові відносини з Польщею і навіть під час війни підтримувати лицемірні стосунки з Росією.

Отже, якщо рахувати супротивників, то українці вели дві громадянські війни (війна української громади проти сталінських посіпак, а також різні табори українських повстанців воювали один проти одного): дві національно-визвольних війни (проти Польщі та проти Росії-СРСР), були піддані двом державним терорам (Польщі та СРСР), а також брали участь у Другій світовій війні проти нацистської Німеччини, коли стало зрозумілим, що тодішнім німцям не потрібна незалежна Україна.

Суть маніпуляцій та спекуляцій щодо Другої світової війни для України полягає в тому, що Росією або її агентами будь-яка подія того часу в Україні з контексту однієї війни розглядається в контексті іншої війни і на основі цього робиться висновок про сумнівну або зрадницьку позицію українців.

Наприклад, "Волинська різня" є елементом тривалої національно-визвольної війни української громади проти Польщі як країни-окупанта. З українського боку діє громада, з польського боку діє державна армія – сили різного статусу. Цей процес не можна розглядати як внутрішньоукраїнську громадянську війну чи як подію Другої світової війни, бо це все буде неадекватний розгляд.

Моральний бік справи – на державний терор Польщі (концтабори, пацифікація) українці відповідали громадянським тероризмом та геноцидом. З обох боків моральні позиції сумнівні, але якби не було польського терору, не було б і українського геноциду.

Україні потрібно побудувати складний концепт бачення Другої світової війни як накладеної одна на одну трьох типів воєн (п'яти воєн за кількістю) і державного терору СРСР та державного терору Польщі. Всередині простих концептів – чи то нав'язаних СРСР, чи то створених як компроміс з поляками, чи то зафіксованих як міжнародний компроміс – Україні складної історичної правди не знайти.

Україна може погоджувати свій концепт Другої світової війни лише з тими країнами, які мають складне і всебічне бачення Другої світової війни – з США та з Німеччиною. Решта країн до складної історичної правди не готові.

Ну і під кінець, коли святкувати перемогу у Другій світовій війні?

Нові дані, про які я дізнався зараз, дозволяють ускладнити моє розуміння 2015 року, коли я розмежовував Велику Вітчизняну Війну, що завершилась 9 травня 1945 року для СРСР, і Другу світову війну, що завершилась 8 травня 1945 року для Європи.

Отже нові для мене дані полягають у наступному. 8 травня 1945 року СРСР здійснює бомбардування данського острова Борнгольм, хоча німці там уже капітулювали. 9-го травня туди висадилися радянські десантники. Фактично це акт агресії СРСР проти Данії, який має чіткі імперські цілі Росії-СРСР по контролю Балтійського моря.

Це означає, що 9 травня святкується як перемога імперського СРСР, а не як перемога братнього союзу народів СРСР. Тобто ця перемога не "одна на всіх", бо імперія не може бути одна на всіх, імперія існує лише за рахунок примусу одних іншими. Одна на всіх перемога була 8 травня, саме її святкують європейці.

Для України перемога 1945 року це перемога лише над двома своїм поневолювачами – Польщею та Німеччиною. Водночас національно-визвольна війна українців проти Росії-СРСР тривала аж до 1956 року і поновилася в 2014 році.

Нинішня національно-визвольна війна України проти Росії так само, як і раніше, російськими спецслужбами продовжує перетворюватися на внутрішню громадянську війну.

Україна могла би погодитися на концепт Другої світової війни як "перемога одна на всіх", якби принаймні Росія не перетворила розуміння цієї війни за імперською схемою – як підпорядкування собі всієї Східної Європи. "Можемо повторити" – це явний імперський перформатив з боку Росії.

Тому Україна лише частково перемогла у Другій світовій війні. Головний недобиток Другої світової війни це імперська Росія. Знищити Росію як імперію це головне завдання нинішньої війни вже України проти Росії.

Росіяни кажуть, що можуть повторити 1945-й і знову загарбати пів-Європи?

Так і ми, українці, можемо повторити все ХХ століття для Росії в більш концентрованому варіанті, бо тепер на нашому боці весь світ.

Друга світова війна все ще триває, бо не всі імперії вона знищила. Росія – остання імперія, яку не знищила ця війна.

Виграти Другу світову війну це означає зрештою знищити імперію Росія, щоб на її місці постала демократична Росія.

Навіть якщо це буде розколота Росія.

Сергій Дацюк Філософ



#всетакибудет




А представляете, лет через двести, так же как сейчас в, скажем, Петергофе или Коломенском, будут водить орды туристов по дачам, загородным домикам и огромным квартирам нынешних депутатов, прокуроров, министров и прочей знати.
И будет там куча чопорных тёток в строгих костюмах и седых кудрях, досконально изучавших ту золотую, славную эпоху, полную блистательных свершений и громких побед, и теперь ведущих неспешный, плавный рассказ, как вот на этом самом месте знаменитый олигарх Семёнов рьяно рамсил с братвой под шашлычок, а вот там, на мраморной колонне до сих пор ещё сохранились следы от пуль, появившиеся в результате непреодолимых разногласий, возникших во время жаркого спора и повлекших за собой безвременную кончину владельца усадьбы. И будут ходить отечественные, равно как и зарубежные зеваки по спальням и кабинетам, щелкать фотоаппаратами и поражаться небывалой роскоши и размаху, дивиться пышным портретам в полный рост, на коих сам Семёнов, а так же и его семейство запечатлены придворными живописцами в полный рост в античном стиле. И позолоту нахваливать будут, и глубине каминов ужасаться, и тереть на счастье нос бронзовой собаке Семёнова, приветливо встречающей посетителей у входа в дом.
И всё это, нажитое в своё время Семёновым исключительно честным трудом, будет носить лет через двести гордый статус памятника искусства и содержаться будет на бюджетные деньги, дабы каждый житель, а также и гость страны мог беспрепятственно за умеренную мзду посмотреть на великолепные образцы зодчества и впечатлиться бескрайним талантом человеческим.

Яков Андреевич Коган

[reposted post] МИХАИЛ СЕМЕНОВИЧ ЦВЕТ II



       Что же придумал Михаил Цвет? Если перевести с языка химии и физики на обычный человеческий, то получится, что он предложил разделять два похожих или не очень похожих вещества по их отношению к третьему. Тут нам придется провести мысленный эксперимент. Он не очень сложный и его можно было бы убрать в примечания, но в примечаниях его никто и читать не будет, а зря. Это интересно. Правда-правда. Так вот. Вообразим, что каждая молекула – это человек. Мы все во многом похожи. Да почти во всем. Нас различают привычки (иногда вредные), пристрастия, цвет глаз и… Не будем усложнять модель. И этого хватит. Предположим, нам нужно разделить людей по пристрастиям. Например, к алкоголю. Представим себе тоннель, стенки которого уставлены стеллажами с самыми разными бутылками. Пусть через этот тоннель постоянно идут люди. Самые разные. Что будет видеть посторонний наблюдатель? Первыми из тоннеля покажутся идейные абстиненты, закодированные и зашитые. Они даже и не остановятся. Вторая группа будет состоять из тех, кто пьет умеренно – по праздникам, на охоте и после бани. Они пойдут по тоннелю, изредка останавливаясь, чтобы взять с собой бутылку-другую. Третью группу мы и вовсе не дождемся – алкаши, синяки и колдыри застрянут уже в самом начале тоннеля. Конечно, вновь прибывающие будут их теснить к выходу и пьяницы будут нехотя отрываться ползти по тоннелю дальше, потом снова присасываться и так до тех пор, пока их не вымоет из тоннеля людским потоком. Read more...Collapse )

С паровозной неизбежностью приближается очередная русская сакральная масленница — День Победы. Они снова нажрутся, подерутся, а утром Десятого Мая, их жены, как плачущие Ярославны, будут обходить площади, переворачивая поверженных вверх рылом, чтобы найти среди павших своего мужа и оплакать его тело и зарплату за три месяца.


У России был неплохой выбор сакральных дат. Например, 12 апреля, когда они, после собаки-лайки и белки-стрелки запустили в космос третью модель живого организма по имени «Юра». Первая модель была железная, и говорила только «бип-бип». Лайка говорила «гав-гав», а старлей Юра уже произносил с орбииты осмысленные фразы из пяти слов типа "так точно." За это его сделали полканом. А, вот уже поправили - майором.


Американцы потом запустили в космос шимпанзе, научный результат оказался примерно одинаковым.

Read more...Collapse )

[reposted post] В нем живут уже 4 столетия

Единственным жилым средневековым замком Украины называют Микулинецкий замок. Деревянные укрепления существовали в этих местах еще в княжеские времена, но каменная крепость была возведена в середине XVI века.

Read more...Collapse )


Чтобы закрыть тему ностальгии по Крыму.
Тезисно.
1. Интересно, что крымнаши забывают о том, что Крым перешел под юрисдикцию Украины не в 1991, а в 1954 году. Когда абсолютного большинства из бесноватых красавцев с триколорами еще на свете не было.
2. Крым не был "подарен" Украине "украинцем" Хрущевым. Хрущев - уроженец Курской губернии, передача Крыма под юрисдикцию УССР была достаточно сложным, технически проработанным процессом, о чем есть масса документов - передача не была "актом доброй воли" или подарком, это была обоснованная необходимость, связанная с огромными проблемами в водо и энергообеспчении Крыма, управления его природными ресурсами. Переселенцы, помещенные советской властью на место репрессированных коренных жителей, не владели приемами земледелия и не имели опыта жизни в условиях крымской степи и высокогорья. Крым надо было поднимать, а сделать это обходными путями не представлялось возможным. Решение было на уровне правительства и ЦК, а легенду про пьяного Хрущева, подарившего Крым землякам, придумали позже.
То, что передача Крыма была осуществлена с помпой и к дате - так это в традициях власти. А подарок отхаркивали бюджетом республики много лет.
3. Крым при Украине был автономией. Выбирал себе мирно красную нечисть, не платил налоги в нужном объеме, прекрасно чувствовал себя на государственной дотации. Украинизацией и не пахло - делили землю, грабили награбленное, братались с Лужковым, обслуживали флот будущих оккупантов.
4. Украина ничего себе не забирала в 1991. С 1954 года Крым в ее составе. В 1991 году были подтверждены договоренности по флоту, не более. И эти договоренности Украина соблюдала.
5. Народ Крыма в нынешнем звучании - это новая интерпретация названия военных пенсионеров ВМФ РФ и постсоветского, простите, красного быдла, которое из-за халатности украинских властей, сохранилось там, как заповеднике.
6. Аннексия Крыма - уникальное явление в политической жизни человечества. Очень давно ни одна распоясавшаяся сволочь ничего подобного себе не позволяла. Попытки предствить аннексией объединение Германий или образование Косово - это даже не натягивание совы на глобус. В первом случае, это освобождение территории Германии от советских оккупационных войск и объединение народа. Во втором - спасение косовских албанцев от сербского геноцида и прекращение войны на территории бывшей Югославии, развязанной пророссийским режимом мерзавца Милошевича.
И за аннексию территории соседнего государства, за это уникальное скотство, российской режим ответит в полной мере. Какие бы оправдания ватники себе не подыскивали.
7. Мнение коллоборантов, по поводу законности оккупации чужой территории их хояевами, не учитывается. Мнение самих оккупантов - тем более.
8. Помните Судеты! Весьма поучительная история.
9. Крым - это Украина, малята. Ворованное придется вернуть. По добру или не по добру, а придется. Спросите у Адольфа Алоизовича, он точно знает.

Yan Waletow



Пускай Трамп не ссыт.



ЩАС ОТКРОЮ МАЛЕНЬКИЙ СЕКРЕТ (ВОЕННУЮ ТАЙНУ).
Пускай Трамп не ссыт. Ракеты наши никуда не полетят.
Я знаю это из первых рук.
В 1973-1974 годах я имел счастье служить в ракетных войсках стратегического назначения на китайской границе.
Моя точка называлась Свободный - 20. Это сегодня наш второй космодром. И китайский третий.
Не знаю, как назовут его китайцы лет эдак через пять, когда Воронеж будет стерт с лица земли, Крым вернется назад в Крым, а в Кенигсберге все, как один, заговорят по-немецки.
Знаю только, что сейчас этот российский (в скором времени китайский) космодром называется Свободный, и оттуда ничего никуда не летает. И летать не будет.
Об'ясню почему. Так было и 45 лет назад, когда я там служил. У нас там стояли на боевом дежурстве жидкотопливные ракеты 8К64У, заправляемые гептилом (смесь полония с новичком).
Это были самые мощные в мире ракеты. И конкретно наша была нацелена на Лос-Анджелес. Видимо, поэтому меня в последствии и взяли на работу в Лос-Анджелес Таймс, за то что своей вредительской деятельностью спас город ангелов от уничтожения.
Так вот в то время наша задача состояла в том, чтобы раз в неделю делать "изделию" (так секретно назывались наши ракеты) регламент, то есть протирать чистым спиртом различные части ракеты, для чего раз в неделю мы получали у краснорожего и вечно поддатого прапорщика со склада ведерко уже наполовину разбавленного спирта.
Нет нужды говорить, что никто никогда, ни в мое время ни до ни после спиртом ничего не протирал.
День регламента был полковым праздником: все солдаты и сержанты бродили по части в сиську пьяные, офицеры охотились или играли в преферанс, а изделия ржавели себе в ангаре.
Когда приехала коммиссия из Москвы, чтобы продлить срок службы этих изделий, она в полном составе нелелю пила этот самый спирт, и продлила срок этих сгнивших изделий еще на пять лет.
А я с чувством выполенного долга и подпрыгивающей внутри меня от счастья печенкой уехал домой.
Уверяю вас, что если тогда, когда не воровали, а только пили, изделия уже были в массе своей не способны взлететь, то сейчас ситуация еще хуже.
Все, что можно, было выпито и украдено уже давным давно.
И если Трамп зассал перед страшными мультяшными ракетами и антиракетами, то это только от того, что он вовремя стал миллионером и не служил со мной на ракетной точке в Свободном-20, где я 45 лет назад сознательно вредительски протирал части стратегическх ракет грязной тряпкой, поплевывая на нее спиртовыми парами ..
Так что расслабьтесь. Войны не будет.В смысле военного противостояния не булет. Нас уничтожат, а мы их нет.
Туда нам и дорога. Пить надо было меньше.
И голосовать правильно ..
Сергей Лойко

ЧОГО ВОНИ БОЯТЬСЯ?





Чого бояться ті, хто мали би боятися фізичного знищення у Верховній Раді, але саме цього не бояться?

Чи бояться представники влади тероризму взагалі та терористичних актів проти себе зокрема?

Згідно з визначеннями англо-американської та української статей Вікіпедії терор – це лише те, що робить влада через законодавчо чи в судовому порядку виправдані дії насилля проти окремих політичних сил (зокрема опозиції) та народу взагалі.

А от тероризм це силові дії різних громадських та політичних сил супроти влади або проти інших політичних чи громадських сил. Відтак буває також і державний тероризм – це використання владою насилля поза законодавчим та судовим забезпеченням.

Змістовно-мотиваційна складова наміру народного депутата Надії Савченко на терористичний акт, який поки що виглядає скоріше як провокація, побудована на важливому підґрунті тероризму (не плутати з терором) – погрозах та залякуванні на адресу влади, тобто Президента, Парламенту, Уряду, РНБО.

"Ба-бах! Що, страшно? А вони нас бояться..." З провокаційного ролика Надії Савченко за 19 березня 2018-го року.

"...У Раді не бояться. Важливо було наблизити ці страхи до вас, щоб максимально відчули...". З виступу Надії Савченко на регламентному комітеті Верховної Ради 22 березня 2018 року.

"Щас всретесь..." Початок виступу Надії Савченко перед наданням дозволу Парламенту на зняття депутатської недоторканності, затримання та арешт 22 березня 2018-го року.

Перша цитата була звернена до широкої громадськості. Відтак "вони" – це влада.

Друга та третя цитати були спрямовані на аудиторію народних депутатів, яким мало бути страшно.

А тепер давайте подумаємо, чи страшно представникам влади? Принаймні тим, яким мало би бути страшно – тим, хто захищає олігархічний бізнес, хто бере участь у корупції, хто ніяк не може в правому порядку назвати війну війною, терористів терористами, а з країною-агресором розірвати всі угоди та відносини.

Хто вони ці люди, яким мало би бути страшно?

Ці люди не просто глитаї, це відбірні глитаї. Це не просто мерзотники та циніки, це загартовані та досвідчені мерзотники та циніки.

Протягом всього часу їх бізнесової та політичної кар'єри їх кидали, вони кидали, їх підставляли, вони підставляли, їх намагалися знищити, вони знищували нападників у відповідь. У більшості з них є своє персональне кладовище. І у багатьох з них є свій скелет у шафі.

Ці люди пережили дві революції і зуміли вижити в політичному та в бізнесовому плані, обдуривши, підкупивши чи репресувавши дві хвилі революціонерів.

Ті їх сім'ї, які не готові були з ними переживати всю цю мерзоту, давно розпалися. Залишилися лише ті сім'ї, де дружина чи чоловік та діти виявилися готовими до всього цього цинізму, який несе з собою бізнес та політика глитайства.

Думаєте їм страшно?

Думаєте їх можна залякати якоюсь дешевою провокацією тероризму, яка ще й до того ж контролювалася СБУ та скоріш за все самим Президентом?

Вони ніколи не боялися крові, бо мали з нею справу не менше, ніж Надія Савченко та її побратими на війні.

В основі соціальної помсти лежить принцип Троцького. В кривавому протистоянні перемагає той, хто буде готовий на найбільш криваві методи. Хто здригнеться і злякається, програє в кривавому протистоянні.

Пам'ятаєте, як сказав Медведчук автомайданівцям? "Їм хочеться воювати? Я воювати вмію..."

Щоб здолати вовкодава, потрібен інший вовкодав. Отже потрібні вовкодави на службі громади. А щоб знищити систему, яка породжує вовкодавів потрібна холодна раціональна лють.

Людям, що бачили кров на війні, здається, що вони з цими вовкодавами на рівних. Але це не так. Війна – це ситуація, де ворога можна впізнати, навіть якщо він ховається, бо рано чи пізно ворог візьме в руки зброю.

Але у країні загартованого кров'ю правлячого класу вовкодави можуть ховатися роками, і лише отримавши якусь владу, проявити себе.

Зброя цих вовкодавів – жорстка та кривава конкуренція з собі подібними, маніпуляції масовою свідомістю та індивідуальною психікою щодо найманих працівників, повільне опускання всіх навколо в залежний та підпорядкований стан з позиції якоїсь мінімальної влади, повільне знищення смислу та суспільної енергетики з позиції державної влади, і лише в критичні моменти – брехня, підступ, удари з тіні.

Тероризм це простий інструмент. Він не спрацює в ситуації, коли потрібно побудувати більш складну модель, ніж та, що є. Тероризм може лише ще більше спростити наявну модель.

Прості інструменти в принципі не можуть поглинути складні – вони можуть знищити їх частину, сповільнити чи тимчасово заблокувати їх дію, але не більше.

Тероризм може справити якийсь вплив серед ситого і млявого правлячого класу якоїсь європейської країни. Але тероризм не спрацює серед цих вовкодавів в Україні.

Чого ж вони бояться? Де їх слабке місце? Де та голка в яйці, на кінчику якої їх смерть, як у Чахлика Невмирущого?

Революційне покарання? Вони своїх завжди відмажуть, бо владу не віддають. В історії всіх революції є короткий період справедливості – півроку після революції. Потім справедливість зникає. Хто не встиг, той спізнився.

Люстрація? Вона лишень гартує і концентрує мерзоту, бо хто не зміг обійти люстрацію, той і винуватий.

Антикорупційний суд? Його повноваження заблокують, його працівників дискредитують, а його рішення відмінятимуть суди іншої юрисдикції.

Не можна зсередини системи змінювати систему. Зміна системи це позасистемна дія.

Допоки від покарання можна сховатися, відкупитися чи втекти в іншу країну, діла не буде. Ізраїль виграє війни, тому що вміє переслідувати ворогів, де б вони не сховалися. А українці не вміють переслідувати ворогів.

Адже кожен раз, коли ми дивимося весь той цирк з розслідуванням діянь фізично недоступного Кривавого Президента, це персональна образа і приниження кожного українця. Це пряме послання влади до громади – ви лохи, і з вами можна робити, що завгодно.

Що, на всю Україну немає професіоналів, щоб доставити сюди головних фігурантів розстрілу Майдану, бенефеціарів колишнього владного режиму включно з самим Кривавим Президентом?

Зрозуміло, що саме цього нинішня влада і не хоче. Тоді може створити Суд Народної Довіри з проголошенням відсутності терміну давності за діяння, що призвели до Революції Гідності? Суд над владою не може вести влада, до якої немає довіри.

Знищувати потрібно не окремих корумпованих політиків чи навіть масу їх, не окремих олігархів чи навіть весь олігархат. Якщо це зробити, років через 3-5 у нас будуть нові олігархи та нові корупціонери з новими іменами. Знищувати потрібно олігархічну систему.

І це знищення відбувається, перш за все, в просторі смислу. Тому найбільше нинішня влада боїться критики. Чому так? Адже колишня влада плювати на критику хотіла.

Але ця влада прийшла всередині громадського революційного консенсусу з установкою на публічність та дотримання ідеалів Майдану. Критика, що виникла після їх зради Майдану, призводить до втрати довіри не якогось окремого політика, а значної частини правлячого класу всередині руйнування мандату революційної довіри. Руйнується смисл їх соціального контракту – руйнується їх багатство та влада.

Ось чому нинішня влада так боїться критики. Недавно критиків влади взагалі оголосили ворогами народу. Уявіть собі. Росію влада всього-на-всього оголосила агресором. А критиків влади – ворогами. Виявляється критики влади – більші вороги для України, ніж Росія.

Проти мерзотників також добре працює політичне небуття та експропріація ганебних статків. Відтак ще більше вони бояться викриття її неправедних рахунків за кордоном, зокрема офшорних, які можуть бути заблоковані на вимогу громади.

Це завдання не для героїв, а для активних громадян, для нових політиків, для експертів та журналістів на позиції громади.

Потрібен повний громадський аудит і публічна індексація всієї ганебної власності в Україні, націоналізація її з наступним правом викупу будь-кого, навіть колишнього власника, але за гроші, законне походження яких має бути доведено.

Отже погрожувати глитаям смертю від тероризму марно.

Потрібно продовжувати критику влади, викривати їх незаконні оборудки, будувати та впроваджувати політичну та економічну модель, за якої вони втрачають владу та багатство.

Це справді те, чого вони бояться.


Сергій Дацюк Філософ






Місія Гоголя…

Гоголь народився 1 квітня… Ну, а коли ж йому ще родиться, як не цього по-гоголівськи містерійного, оманливого, “диканьківського” дня…

Гоголь був тіп странний, загадочний і хитрий. Безнаказанно стібався з Росії і мав царську ласку… Пушкіна, наприклад, за його писанину відправили в ссилку, а Гоголю імператор за “Ревізора” дав тисячу рублів… І це при тому, що “Ревізор”, на відміну від злобно-безобідної лірики Пушкіна – абсолютно системний інтегральний пасквіль на адресу Московщини…

Гоголь викладав в університеті історію Азії (Сходу), жодного разу в Азії не бувавши і не маючи на те жодних наукових підстав (Костомарову, наприклад, було в цій посаді відмовлено). Жив роками в Італії і отримував від російських імператорів стабільні “гранти” на свої к’янті й спагетті…

Гоголя намагалися розвінчать і викрити російські імперці-інтелектуали. Їх була ціла когорта. Вони вважали (і справедливо!), що Гоголь завдав Росії зла більше ніж ворожі армії. “Ревізор”, “Мертві душі” і тд. – показали Росію світові на віки, як темну, корумповану, безнадійну, злодійську країну, з якої ніколи не буде діла… “Бєзысходность, беспросветность, бездуховность”, тотальна темінь – все це гоголівська Росія

Особливо шкідливим "ісчадієм зла" Гоголя вважав Васілій Розанов, - російський релігійний філософ і літературний критик. Він казав, що мета Гоголя – дискредитація і знищення Росії, а тому вів з його літературною спадщиною нещадну боротьбу!

Взимку 1919-го року, в місті Сєргієв Посад попід Москвою, в хаосі більшовицького терору, Розанов перед холодною й голодною своєю смертю, встиг написати в щоденнику: “Ну, что ж - ты победил, проклятый хахол»…



Vitalii Chepynoga


Profile

bezkaski
bezkaski

Latest Month

July 2018
S M T W T F S
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by yoksel