?

Log in

No account? Create an account
малоизвестный аспект общественного здравоохранения в Германии, 1933-45

Самое первое в мире широкомасштабное движение против курения было проведено на государственном уровне в 1930-х и начале 1940-х годов в Германии, Италии и Испании.
Нацистские лидеры были непримиримыми противниками курения.




Совсем нетрудно заметить, что в то время как три главных фашистских лидера Европы - Гитлер, Муссолини и Франко -  были некурящие, противостоящие им союзники по антифашистской коалиции Черчилль, Сталин и Рузвельт были заядлыми курильщиками,



Read more...Collapse )

чемпион 2018

Сегодняшний день – 15 октября 2018 г. – может войти в мировую историю. Как дата начала третьего Великого раскола. Наряду с 16 июля 1054 года, расколовшим христиан на восточную и западную церкви, и с 31 октября 1517 г., расколовшим западное христианство на католиков и протестантов.

Read more...Collapse )

Валютный магазин "Берёзка" на Пречистенке (ранее ул. Кропоткинская), 1990 год

На сегодняшний день всем стало очевидно, что Россия с головой погружается в новый эпизод холодной войны. И война эта идёт в первую очередь на полях экономических сражений. Новые санкции, изоляция экономики от внешних рынков – всё это с каждым днём становится всё серьёзнее.

Один из эпизодов экономических баталий – декларация намерения России отказаться от доллара. Политики и чиновники один за другим заявляют, что пришла пора отказаться от доллара, потому что он недостаточно надёжен, и лучше перейти на расчёты в национальной валюте:

"Мы существенно уменьшили вложения наших резервов в американские активы. По сути, уже доллар, который считался мировой валютой <...>, становится рисковым инструментом для расчётов".

Министр финансов России Антон Силуанов

"Я считаю, что адекватный ответ (на санкции) – это выстраивание действительно независимой внутренней финансовой системы, которая никак не зависит от международной финансовой системы".

Замминистра финансов РФ Алексей Моисеев

"Настал момент, когда мы должны от слов переходить к делу, избавляться от доллара как средства взаимных расчётов, заниматься поиском других схем".

Замглавы МИД России Сергей Рябков

Отдельные аналитики говорят, что новостям о желании России перейти на расчёты в национальной валюте уже обрадовались в Турции, Венесуэле и других традиционных странах-союзниках, валюты которых обесцениваются ещё быстрее, чем рубль. Особенно, конечно, рады в Венесуэле.



От перспектив, открывающихся в стране, которая готова избавиться от доллара, захватывает дух. Всё это уже проходили в СССР не более чем 30 лет назад. Полная "дедолларизация" страны тяжело далась простым людям. И одним из самых ярких примеров последствий рублёвого патриотизма стали магазины "Берёзка", о которых сегодня пойдёт рассказ.

Read more...Collapse )




Кожна нова влада, яка приходила до Львова, намагалася якнайшвидше адаптувати його до своїх політичних умов. Такі процеси не минали безслідно, вони залишили по собі сліди в архітектурі, суспільстві і навіть у ментальності мешканців.

Львів, яким ми його тепер бачимо, незважаючи на збереженість старого історичного ансамблю, набув після Другої світової війни дуже багато відверто радянських рис. Процесами радянізації львівського міського простору нарешті почали займатися і сучасні дослідники, тож тепер усі зацікавлені історією Львова можуть прочитати цікаві тексти не тільки про середньовічний, шляхетний австрійський та богемний міжвоєнний Львів, але й про суворі повоєнні часи. У цій частині статті мова піде про візуальні, видимі перетворення, що здійснювались через широке використання ідеологічної скульптури, специфічних архітектурних впроваджень, зміни в топоніміці міста.

На перших порах нова влада не дуже замислювалася над соціальним сприйняттям Львова. Мало того, вона не дуже точно орієнтувалася у міській етимології. Так, вересневий випуск газети «Вільна Україна» за 1944 р. починався статтею доктора історичних наук, професора М. Петровського під промовистою назвою: «Богдан Хмельницький» з фотографією львівського пам’ятника польському королю Яну Собеському, що зовнішньо трохи нагадував київський пам’ятник Хмельницькому.

Вже згодом розібравшись в ситуації, було визначено кілька пріоритетів, на які радянські можновладці стали звертати особливу увагу. По перше – перебудова міста на основі нового генерального плану розвитку Львова за зразком інших радянських міст; по-друге – повна зміна топоніміки міста (назв районів, вулиць, готелів, кінотеатрів тощо); і по-третє – усі тогочасні нововведення мусили мати чіткі ознаки радянського стилю, що, на думку комуністичних будівничих, мало вигідно вирізняти їх від попередників.

Усі зміни в місті патронувала і контролювала комуністична партія. Під час однієї з перших сесій Львівської міської ради, на початку 1945 р., присутній там перший секретар Львівського обласного комітету КП(б) України Іван Грушецький накреслив орієнтири на 1945‑1946 рр. За цей час Львів мав перетвориться не тільки в промисловий, але й у новий політично-культурний центр. Першим кроком у цьому напрямку, з огляду на вказівку Грушецького, було рішення міськвиконкому відразу ж зобов’язати власників будинків, крамниць, будинкоуправлінь негайно зняти старі вивіски, розпорядження, плакати та оголошення, незалежно від мови, якою вони були написані, і замінити їх новими, радянського зразка.

Надалі архітектурно-художнє оформлення міста мало контролювати Управління головного архітектора міста, що функціонувало при виконкомі Львівської міської ради депутатів. Управління надавало також земельні ділянки для будівництва, контролювало планування, забудову. Головним архітектором міста влада призначила росіянина Андрія Натальченка, інваліда війни, який доти працював у Москві. На початку жовтня 1944 р. прибув до Львова і його попередник на цій посаді, а тепер головний архітектор Харкова – Олександр Касьянов, попередні здобутки якого мали стати фундаментом при складанні нового генерального плану. Запрошення Натальченка та Касьянова було своєрідною декларацію намірів нової влади, встановлення певних пріоритетів, що визначали місце міста у загальносоюзній шкалі радянських цінностей. Якщо говорити про національний склад управління, то його 90 відсотків становили росіяни. Інші десять відсотків припадали на українців зі Сходу та євреїв. Місцевих архітекторів, як випливає з річного звіту головного архітектора за 1946 р., в управлінні не було.

Варто зауважити, що, як виняток, місцеві інженери працювали в інших архітектурних конторах міста. На момент звільнення Львова від нацистів у місті перебувало 62 архітектори, більшість із яких працювала в різних комунальних організаціях – Обласному відділі у справах архітектури, Обласній архітектурно-проектній конторі, архітектурно модельній майстерні. З них 48 осіб були поляками, які потрохи виїжджали в Польщу. До згаданого числа архітекторів входило і шестеро місцевих українців, серед яких – відомі галицькі архітектори Євген Нагірний та Микола Мікула. Місцевим архітекторам не довіряли – забороняли використання місцевого досвіду будівництва, звинувачували у модернізмі, конструктивізмі та інших гріхах, які нібито були несумісні з принципами радянської архітектури.

Оперуючи наявним інженерним ресурсом, виконком Львівської міської ради видав розпорядження від 29 вересня 1944 р. про «Реконструкцію центру міста Львова». Воно передбачало у перехідний період, протягом 1944-1945 рр. (на час розробки генерального плану), змінити архітектурне оформлення центральної частини міста і прилеглих до неї площ, магістралей та вулиць. Передусім зміни стосувалися будинків на вулицях – 1-го Травня, Коперніка, Казимира, Рутовського, Підвальній, Академічній, Городоцькій, Жовківській, Вокзальному бульварі, та на площах – Магістрату, Марійській, Академічній, Краківській, Галицькій, Вільчевського, Старому Ринку. Їхні фасади до 1 січня 1945 р. мали тільки відреставрувати і наново пофарбувати. Значно гірша доля чекала на синагогу та будівлі №7 і 10 на площі Теодора – їх мали зруйнувати. Знесенню підлягав будинок №29 на Краківській площі (тепер пл. Ярослава Осмомисла), а також кілька будинків на пл. Голуховських (тепер пл. Торгова). Чимало будівель планували знищити на вул. Божничій (тепер вул. Сянська) – № 1, 16, 22 – та вул. Сонячній (тепер П. Куліша), пл. Пруса (тепер вул. Івана Франка), Овочевій (тепер не існує), Штерншуса (тепер вул. Підмурна). Людей, які мешкали у тих будинках, мали переселити. Замість старих будівель мала постати центральна міська площа для проведення «революційно-громадських міропріятій і парадів частей Червоної армії», зазначалося в постанові. Архітектурний проект рішення щодо площі мав бути готовий до 15 січня 1945 р. При виконанні підготовчих робіт з 15 лютого до 1 травня 1945 р. планувалось розібрати, на місці нової площі, 11 пошкоджених будинків загальною площею 26 890 тис. метрів. Це не враховуючи кількох заселених будинків, які також підлягали знесенню. В дусі кампанійщини, з ініціативою про стислі терміни виконання робіт виступили трудові колективи Газового та Нафтоперегінного заводів.

Наступним кроком виконкому стало зобов’язання головного архітектора Натальченка приступити до складання генерального плану реконструкції Львова. З цією метою у травні 1945 р. при Управлінні головного архітектора було створено архітектурно-проектну майстерню – Львівпроект. Основні завдання новоствореного орану полягали у забезпеченні реконструкцій та новобудов архітектурними проектами і кошторисами. Саме архітектори Львівпроекту стали головними виконавцями генерального плану Львова. Для кращої координації роботи у червні 1945 р. Львівпроект створив у своїй системі спеціальну проектну групу, яка працювала виключно над створенням генерального плану міста. Брак архітекторів планували компенсувати шляхом «рекрутування» спеціалістів з Росії та Сходу України. Одним із перших архітекторів, запрошених до Львова, став ідеологічно перевірений і доволі досвідчений дніпропетровець Генріх Швецко-Вінєцкий. На нього й поклали завдання розробити генеральний план міста Львова.

Дотримуючись лінії партії, Г. Швецко-Вінєцкий висунув концепцію, в основі якої була покладена індустріалізація, а відтак саме на її основі почали укладати перспективні плани розвитку міста. Часові рамки втілення генерального плану обмежувались п’ятнадцятьма роками. Саме за цей відрізок часу планувалося перетворити Львів у «грандіозне радянське місто». За цим задумом передбачалось побудувати величезну вулицю-проспект, взявши за основу центральну вулицю 1-го Травня (тепер проспект Свободи). Вулицю мали розширити і продовжити на південь до теперішньої площі Петрушевича (там планували збудувати театр російської драми) та на північ через залізничну колію (сучасна В’ячеслава Чорновола), аж до вул. Липинського.

За словами ініціатора таких перетворень архітектора Г. Швецко-Вінєцкого, це мав бути великий стержень міського зв’язку Львова. Не забули архітектори і про велику міську площу для парадів та різних святкових подій. На їхню думку, найкраще для цього надавалася територія тодішнього Краківського ринку (за Оперним театром). Були в генеральному плані і доволі екстравагантні рішення. Наприклад, планувалося прорити канал через Брюховичі, з’єднавши річки Дністер, Віслу та Дніпро, і таким чином забезпечити зростаючі потреби львівської промисловості у матеріалах.

Уже під кінець 1946 року, 22 жовтня, «Генеральна схема м. Львова» була затверджена виконкомом Львівської міської ради, але не вищим державним керівництвом. Відбулося кілька обговорень проекту на міській конференції архітекторів, в результаті чого він набрав більш чітких обрисів. Як і передбачалося, наріжним каменем майбутнього розвитку Львова мала стати індустріалізація, орієнтована на точне та середнє машинобудування. Поруч із цим значна увага приділялася легкій промисловості та виготовленню будівельних матеріалів. Індустріалізація мала розвиватися у трьох напрямах – Північно-Східному (Замарстинів‑Знесіння), Південно-Східному та Західному (Городоцька‑Ільницька‑Левандівка). У зв'язку з цим загальний архітектурний план Львова передбачав певну ексцентричність розвитку на південь. Відповідно до демографічних розрахунків передбачалось, що з 500 тис. майбутнього населення Львова 76 тис. будуть залучені у промисловості. Важливим містоутворюючим чинником мав стати канал, від ідеї будівництва якого так і не відмовилися, а лише констатували необхідність добрих розрахунків. Проте на кінець 1951 р. генеральний план так і не був затверджений. Відсутність затвердженого плану негативно відбивалася на реконструкції та забудові міста. Окрім цього, частина розділів плану явно застаріла і потребувала серйозного доопрацювання. У зв'язку з цим траплялися випадки самовільного перепланування деяких проектів забудовниками.

Паралельно з дискусіями щодо генерального плану влада впроваджувала нові принципи радянської візуалізації Львова. За порівняно короткий відрізок часу місто мало замінити назви вулиць та позбутися таких «рудиментів» попередньої епохи, як пам’ятники. Таким чином хоча б зовні відповідати радянській концепції містобудування. У порівнянні із перерахованими вище архітектурними змінами, перейменування видавалися простими і легкими у виконанні, хоча згодом їхня остаточна реалізація затягнулася на десятиліття.

Так сталося, що Львову знову, завдяки незбагненим опікунським силам, вдалося зберегти своє старе обличчя. За окремими розповідями, на перешкоді грандіозній радянській перебудові міста став той самий архітектор Швецко-Вінєцкий, який і мав розробляти генеральний план перебудови. Мовляв, якби проект не передбачав знищення значної частини єврейського Львова, то він, можливо, і не звернувся б до колег у Москві. І тоді б ми милувалися архітектурою проспекту Свободи, проспектом Шевченка, вулицею Саксаганського тільки на старих фотографіях. Але так не сталося, і радянська влада чомусь зосередилася на косметичних вставках та будівництві спальних районів. Львів знову мав щастя.

https://zaxid.net/statti_tag50974/



репортаж из хуячечной




Была на заводе вибраторов.

Меня, как редактора пишущего о сексе, немецкий бренд Fun Factory пригласил к себе на экскурсию - на фабрику в Бремен. Конечно, я согласилась. Все-таки организация не пальцем деланная и не пальцы делающая. Интересно посмотреть.

Все случилось вчера.

Оказалось, что завод состоит из двух корпусов: административного блока и непосредственно производственного здания - членодельни. Совру, если скажу, что не готовилась к встрече. Сначала хотела поважничать и зайти на завод с директорским лицом: «Ну что, сидим? Хуи пинаем?». Дальше было принято решение унять норов и просто восторгнуться: «Так вот ты какая, дилдошная!» Потом посчитала разумным сухо резюмировать: «Хуевое у вас предприятие». Остановилась на варианте «Здрасьте».

Интимное помещение выглядит достаточно прозаично: три конвейера, ведра с какой-то жижой, склад, краски, зона техников. Процесс тоже понятный: сначала маляр-штукатур миксует краску с медицинским силиконом в огромном тазе, потом вся эта масса заливается в машину, на выходе получаются симпатичные оболочки для вибраторов, в которые позже мастера вставляют моторчики. Готовый продукт упаковщики помещают в коробки, дополняют зарядным устройством. Самое сложное в дилдомейкинге - это, конечно, электронная часть. А лепить конкретно члены - не труднее пластмассовых пони для Барби. «Хуяк-хуяк и в продакшн».

Прекрасное, конечно, началось, когда мне дали возможность побеседовать с сотрудниками.

- Нелегкая у вас, конечно, промышленность, - говорю немецкой тетеньке, которая писюну лишнюю оборочку отрезает, словно крайнюю плоть, - но очень благородная. А что у вас в трудовой написано? Инженер-херолог? Специалист по обрезанию? Золотые руки корпорации? Как давно вы в генитальном бизнесе? А в штате у вас предусмотрен анальный разработчик? А менеджер клиторального направления? Херов дизайнер? А где сидят ваши, затраханые буднями, тестировщики? Им молоко за вредность дают? Или они уже устали от того, что им кто-то постоянно дает? А начальника вы хуями кроете, когда он не прав?
- Ich verstehe Sie nicht, - отвечает тетя.
- Удивительно красивый у вас язык, - восхищаюсь. - Вызывает во мне возбуждение и желание перекреститься одновременно. Можно я тоже член чикну?

Резать ничего не разрешили, но тягу к самодеятельности поощрили. Позволили сделать дилдо своими руками.

Теперь у меня есть три дельфина. Назвала Дрогон, Рейгаль и Визерион. Никогда не буду ими пользоваться.

Я их мать.

Евгения Плихина

1 сентября 1939 года. Один из самых трагических дней в истории человечества. Эта дата — начало самой жестокой, самой кровавой, самой безумной и самой ужасной войны. Десятки миллионов погибших, сотни миллионов покалеченных, сироты и вдовы, руины прекрасных городов, убытки (как материальные, так и моральные). Вот цена… чему? Опыту, которого, по большому счёту, никто так и не извлек из этой катастрофы? Техническому прогрессу? В чём, собственно? В производстве орудий убийств?! Нет, это как раз тот случай, когда такой опыт не нужен.
Германский вермахт вошёл в Польшу на рассвете 1 сентября. В соответствии с советско-германским тайным договором, Красная армия в это же самое время должна была пересекать польскую границу на востоке. Но ни 1-го, ни 2-го сентября сталинские войска ничего подобного не сделали. 3-го числа, оказавшись в состоянии войны с Великобританией, Францией, Австралией и Новой Зеландией, камрад Гитлер запрашивает своего восточного союзничка: А где же Вы, мон шер ами? На что спустя пару дней Молотов отвечает в стиле Иванушки-дурачка: Ой, пардоньте, а мы того, ещё не совсем готовые! Обождите малость, мы вдарим! А вы пока, битте, по-осторожнее там с НАШИМИ украинцами и белорусами. 10 сентября (т. е. спустя ровно неделю после своего формального сюзерена — Англии) официально независимая Канада тоже объявляет войну Рейху. И только 17 сентября, подождав для верности ещё недельку (может, ещё кто-нибудь объявит войну этому негодяю Адольфу?!), а заодно дав немцам и полякам время изрядно потрепать друг друга в боях (почему, собственно, нет, Польшу-то ведь разделили заранее, без учёта того, куда фактически дойдут вермахт и Красная армия соответственно), наконец и сталинские солдаты начали ломать польские пограничные столбы… Была Польша, да … вся вышла.
Триумфаторы, победители, братья по оружию (читай — по агрессии), вермахт и Красная армия встретились 22 сентября 1939 го-да в городе под названием Брест-над-Бугом. Обменявшись опытом, пожав друг другу руки и поулыбавшись заодно в кино-фотокамеры, солдаты и офицеры союзнических армий дружески распрощались. Гитлеровцы, передав под контроль сталинцев город и крепость, спустили свой флаг и торжественным маршем проследовали на запад. Напомню, в этот день осаждённая и обречённая Варшава всё ещё сражалась, но немецкие и советские парни в форме уже танцевали на трупе польской государственности. В 1939-м город захватили танки германского генерала Гудериана. Спустя почти два года этот опыт очень пригодился вермахту — правда, в июне 1941-го они брали уже советский город Брест (?!), как до этого, в сентябре 1939-го, польский Брест-над-Бугом. Именно в этом городе в 1918 году (он тогда ещё назывался Брест-Литовск) была подписана, по сути, капитуляция России в Первой мировой войне. Любому бывшему советскому человеку известно, что Брест — крепость-герой, советский город. Но вот попытайтесь узнать, с какого конкретно времени и каким образом он стал советским, какой стране до этого принадлежал! Почти никто не ответит правильно, что Брест после распада Российской империи по Рижскому мирному договору от 1921 года (т. е. до провозглашения СССР) вплоть до сентября 1939 года абсолютно официально являлся польским городом, таким же как Варшава, Краков, …Львов или Барановичи, например. Интересно отметить очень любопытный факт — на 10 октября 1939 года Германия, отхватив половину Польши, находилась в состоянии войны с пятью странами, а СССР, оккупировав к этому времени всю Прибалтику и получив восточную половину Польши, оставался, как ни странно, «мирным государством». Австриец Гитлер всем «прогрессивным человечеством» был проклинаем как безжалостный убийца и кровавый агрессор, в то время как его напарник, грузин Джугашвили, слыл миролюбцем (и почти пацифистом). А почему, собственно? Да потому что, выждав 17 дней в сентябре 1939 года, кремлёвский сатана помог водрузить венец тирана, людоеда и агрессора на не слишком умную голову своего союзника Адольфа (во всяком случае, если сравнивать с дальновидностью самого Сталина). О способностях Иосифа Джугашвили-Сталина свидетельствует тот факт, что он оказался в союзниках с одной стороны со странами Оси (Германией, Италией, Японией), а с другой — со странами Новой Антанты (Англией, Францией, США). И те и другие посвящали его в свои секреты: Гитлер втихую делил с ним Польшу (а заодно — и всю Европу), а делегации Англии и Франции (находившиеся в Москве в августе 1939, в момент подписания этого самого пакта) по секрету сообщили в Кремль, что в ответ на возможную агрессию Германии в отношении Польши и Франция, и всё Британское Содружество объявят Рейху войну. Вот почему Сталин так радовался подписанию пакта, и вот почему он не начал вторжение в Польшу на рассвете 1-го сентября! Это означало окончательно и бесповоротно Большую войну, которую СССР безуспешно пытался организовать и в 1936 (в Испании), и в 1938 (в Чехословакии)...
Стараясь оправдать преступления СССР, нынешние правители России выдвигают тезис, что Польша тоже была агрессором, участвуя в разделе Чехословакии. Да, Польша отторгла часть земель, принадлежавших Чехословакии, но для чехов Польша не была главным врагом — и вот поэтому в сентябре 1939-го чешский легион, возглавляемый Людвиком Свободой (он затем, в 1942, возглавит чехословацкий корпус, созданный на территории СССР), будет с оружием в руках защищать поляков от Германии. Чехи справедливо считали именно немцев своими врагами и как раз против них обращали своё оружие и воинскую доблесть и в 1939, и в 1943. А откровенное предательство Англии и Франции в Мюнхене 1938 толкнуло чешских патриотов после падения Польши в объятия кремлёвского хитреца. Настоящие агрессоры, СССР и Германия, лишь распалили свой аппетит, разодрав Польшу надвое. Германский вермахт затем вошёл в Норвегию, Данию, Бельгию, Голландию, Францию, Югославию и Грецию, а РККА от своих немецких камрадов тоже не отставала. Уже через несколько месяцев после капитуляции Польши, Сталин бросил свои войска на «освобождение» Финлян-дии. Всю освободить не смогли (малость подавившись), но свои ус-ловия диктовали. К лету 1940-го были аннексированы Эстония, Латвия и Литва, потом подошла очередь Румынии на «уплотнение» — Буковина и Бессарабия стали советскими ...


Печально-известный протокол пакта Молотова-Риббентропа.




Братья по оружию.


Г.Гудериан и С.Кривошеин. Брест, сентябрь 1939-го.



Парад. Брест, сентябрь 1939-го — РККА слева, Вермахт справа.



Братья по оружию.




Давай закурим!?




Братья по оружию.


Г.Гудериан и С.Кривошеин. Брест, сентябрь 1939-го.



Советский бронеавтомобиль с пушечным вооружением.


Семён Кривошеин и вермахт.


Брест, сентябрь 1939-го — теперь РККА справа, а Вермахт - слева.


Братья по оружию. Советские и немецкие танкисты.



Обмен опытом.


РККА и оркестр Вермахта.


Перекур, камрады!



Давайте сегодня поговорим о загадочныч "самолетиках инков", которые были найденные в Южной Америке.

Золотые самолетики инков

Или как их еще называют – золотые птички инков, это:
- золотые фигурки, размером около 5 сантиметров найдены в захоронениях индейских вождей
- органические останки позволили провести датировку радиоуглеродным методом достаточной точностью
- время изготовления крылатых амулетов стало известно - около 500 года н.э.
- предполагается, что при жизни хозяев они использовались как нагрудные украшения или амулеты
- на сегодня обнаружено 33 самолётика
- авторами этих шедевров были мастера индейской культуры толима
- жившие на территории нынешней Колумбии, в среднем течении реки Магдалена
- однако, творения их рук встречались далеко за пределами названного региона: в Венесуэле, Коста-Рике и Перу
- их внешний вид различен, но принципиальная конструкция остаётся неизменной
- самолётик с горизонтальным и - ГЛАВНОЕ - вертикальным оперением киля
- большинство из них находится в постоянной экспозиции Музея Золота при Госбанке Колумбии

Read more...Collapse )


Все 6000 карт, публиковавшихся в журнале National Geographic, начиная с 1888 года до наших дней, впервые доступны онлайн. Они представлены в высоком разрешении и отличаются широчайшим разнообразием охваченных мест, тем и событий: от карт созвездий и звёзд до океанского дна, птичьих миграций и происхождения цветов.

Журнал National Geographic, основанный как официальное издание Национального географического общества США, впервые был издан в октябре 1888 года. Уже тогда, к первому номеру прилагалась карта. За 130-летнюю историю в архиве издания накопилось свыше 6000 карт, которые исследуют весь земной шар и даже пространство за его пределами.
+11Collapse )

[reposted post] Отцы путинизма

Как бы ни определять политико-правовую и социально-экономическую систему нынешней России, самое первое, самое общее название для нее – это путинизм. Кто бы ни занимал в этой системе какие-либо места, самое главное среди них оккупирует, безусловно, В.Путин. Какие бы факторы ни способствовали появлению и закреплению в нашей жизни этой системы, самую главную роль в ее создании сыграли люди, непосредственно назначавшие В.Путина на разные должности в государственной власти России, защищавшие его от бесконечных уголовных преследований и продвигавшие его по бюрократической лестнице вплоть до самой ее вершины. Именно эти лица и являются непосредственными отцами путинизма. Кто они?

Read more...Collapse )

Португальская пропаганда времен второй мировой войны 🇵🇹



З різних, але схожих, причин складної і всебічної історії Другої світової війни не мають Японія, Китай, Великобританія, Франція, Росія, Польща та Україна. Більш-менш правдиву історію Другої Світової війни мають США та Німеччина.

Це звичайно, на мій погляд. Але історики, які все життя копають якусь одну тему чи якийсь один період, зазвичай утримуються від узагальнень. Доводиться ризикувати в оцінках неісторикам.

США мають складну і всебічну історію Другої світової війни тому, що приклали до цього багато зусиль в контексті отримання моральної переваги для світового лідерства. А Німеччину через поразку у цій війні просто змусили мати складну історію. Меншою мірою до цього змушували Італію та Японію.

Доволі маніпулятивною історія Другої світової війни є для Великобританії та Франції Для Великобританії причиною була співпраця з нацистською Німеччиною, потурання чи принаймні закривання очей на агресивні дії Німеччини з позиції прагнення світового чи європейського лідерства. А для Франції – через підкорення окупації Німеччини та несправедливо отриманий зиск серед країн-переможців після війни.

Росія ж публічно і принципово відмовилася прикладати зусилля для отримання складної і всебічної історії, бо вона відновила цю війну в нових формах і можливо навіть в більшому масштабі. Принаймні в російській історії тема РОА не є бажаною в контексті нинішнього культу Сталіна та антизахідного зрадофільства.

Україна теж не має складної і всебічної історії Другої світової війни. Але на відміну від причин, які призвели до цього ж у Великобританії, Франції та Росії, Україна має дуже складну ситуацію, у якій взагалі непросто розібратися, але, окрім того, їй ще й заважають розібратися.

Суть у тому, що українці протягом 30-х-50-х років ХХ століття вели одразу три типи війни: громадянську війну, національно-визвольну війну та брали участь у Другій світовій війні. Окрім того, українці були піддані державному терору Росії-СРСР та державному терору Польщі.

Національно-визвольна війна України походить з поразки України у війні проти більшовицької Росії (1917-1921), яка завершилася створенням СРСР у 1922 році, та з окупації Польщею Західної України з 1923 року. Тобто Польща скористалася поразкою України, вчинила недружню і окупаційну дію.

Державний терор розпочинає Сталін в 1929 році як колективізацію (примусове створення колгоспів). Як реакція на цю дію з 1930 року по Україні починаються масові повстання.

У період колективізації відбулися 7382 бунти селян і акти масової непокори, 15 з яких визнані як широкомасштабні озброєні повстання проти Радянської влади. Більше того, у 20-30-х роках була справжня селянська війна в Україні.

Сталін злякався такого масового повстання і написав статтю "Головокружение от успехов", де закликав знизити радикальність колективізації.

Водночас українців Сталін вирішив покарати. Голод 1933 року як геноцид це елемент державного терору з боку керівництва СРСР проти України. З 1934 року проводилася вже колективізація щодо українців, які зазнали поразки у громадянській війні. До державного терору також можна віднести знищення української інтелігенції протягом 30-х років.

Українці з часів Першої світової війни сприймали німців як націю, яка є союзником у боротьбі за незалежність України проти Польщі і проти Росії. Відтак співпраця українців з Третім Рейхом до вступу СРСР у війну для них була способом національно-визвольної війни за незалежність.

Який моральний бік цієї справи? Сталін до початку вступу СРСР у війну уже показав нелюдську суть радянського режиму. Геноцид 1933 року дає повне моральне право Україні на будь-які контрдії і будь-які союзи, в тому числі і союз з німцями в контексті національно-визвольної війни. А от в контексті Другої світової війни це дійсно можна розглядати як зраду шодо СРСР.

Але чи є зрада щодо агресивної імперії, яка вдається до геноциду, зрадою? Запитання риторичне.

Сталін всередині процесу приєднання територій інших країн на основі пакту Молотова-Ріббентропа використав національно-визвольну боротьбу західних українців проти поляків і приєднав Західну Україну. Але використав він її не для того, аби створити незалежну Україну.

Відтак Сталін використав українців та їх соборницькі устремління, а українці можуть використати результати сталінської політики зараз. Моральний бік цієї справи сумнівний для обох сторін, але не лише для українців.

З моменту приєднання Західної України і надалі розколу ОУН в Україні, так чи інакше, відбувається внутрішня боротьба між самими повстанськими рухами. Принаймні дії бандерівців щодо УПА Бульби-Боровця це точно елементи громадянської війни, спричинені діяльністю агентів радянських спецслужб.

Водночас бандерівцям доводилося боротися навсібіч – з українцями, з поляками, з німецькою армією, з радянською армією.

Чим більше я думаю про це, тим більше я розумію драму бандерівців.

Смисл боротьби бандерівців був не у перемозі. Неможливо виграти війну на чотири фронти, включаючи війну проти своїх. Смисл їх боротьби був у тому, щоб померти безкомпромісно і ціною власного життя створити ідеал незалежної України. Ось чому бандерівці досі є проблемою для нинішньої України, яка змушена бути інтегрованою у світ, будувати нові відносини з Польщею і навіть під час війни підтримувати лицемірні стосунки з Росією.

Отже, якщо рахувати супротивників, то українці вели дві громадянські війни (війна української громади проти сталінських посіпак, а також різні табори українських повстанців воювали один проти одного): дві національно-визвольних війни (проти Польщі та проти Росії-СРСР), були піддані двом державним терорам (Польщі та СРСР), а також брали участь у Другій світовій війні проти нацистської Німеччини, коли стало зрозумілим, що тодішнім німцям не потрібна незалежна Україна.

Суть маніпуляцій та спекуляцій щодо Другої світової війни для України полягає в тому, що Росією або її агентами будь-яка подія того часу в Україні з контексту однієї війни розглядається в контексті іншої війни і на основі цього робиться висновок про сумнівну або зрадницьку позицію українців.

Наприклад, "Волинська різня" є елементом тривалої національно-визвольної війни української громади проти Польщі як країни-окупанта. З українського боку діє громада, з польського боку діє державна армія – сили різного статусу. Цей процес не можна розглядати як внутрішньоукраїнську громадянську війну чи як подію Другої світової війни, бо це все буде неадекватний розгляд.

Моральний бік справи – на державний терор Польщі (концтабори, пацифікація) українці відповідали громадянським тероризмом та геноцидом. З обох боків моральні позиції сумнівні, але якби не було польського терору, не було б і українського геноциду.

Україні потрібно побудувати складний концепт бачення Другої світової війни як накладеної одна на одну трьох типів воєн (п'яти воєн за кількістю) і державного терору СРСР та державного терору Польщі. Всередині простих концептів – чи то нав'язаних СРСР, чи то створених як компроміс з поляками, чи то зафіксованих як міжнародний компроміс – Україні складної історичної правди не знайти.

Україна може погоджувати свій концепт Другої світової війни лише з тими країнами, які мають складне і всебічне бачення Другої світової війни – з США та з Німеччиною. Решта країн до складної історичної правди не готові.

Ну і під кінець, коли святкувати перемогу у Другій світовій війні?

Нові дані, про які я дізнався зараз, дозволяють ускладнити моє розуміння 2015 року, коли я розмежовував Велику Вітчизняну Війну, що завершилась 9 травня 1945 року для СРСР, і Другу світову війну, що завершилась 8 травня 1945 року для Європи.

Отже нові для мене дані полягають у наступному. 8 травня 1945 року СРСР здійснює бомбардування данського острова Борнгольм, хоча німці там уже капітулювали. 9-го травня туди висадилися радянські десантники. Фактично це акт агресії СРСР проти Данії, який має чіткі імперські цілі Росії-СРСР по контролю Балтійського моря.

Це означає, що 9 травня святкується як перемога імперського СРСР, а не як перемога братнього союзу народів СРСР. Тобто ця перемога не "одна на всіх", бо імперія не може бути одна на всіх, імперія існує лише за рахунок примусу одних іншими. Одна на всіх перемога була 8 травня, саме її святкують європейці.

Для України перемога 1945 року це перемога лише над двома своїм поневолювачами – Польщею та Німеччиною. Водночас національно-визвольна війна українців проти Росії-СРСР тривала аж до 1956 року і поновилася в 2014 році.

Нинішня національно-визвольна війна України проти Росії так само, як і раніше, російськими спецслужбами продовжує перетворюватися на внутрішню громадянську війну.

Україна могла би погодитися на концепт Другої світової війни як "перемога одна на всіх", якби принаймні Росія не перетворила розуміння цієї війни за імперською схемою – як підпорядкування собі всієї Східної Європи. "Можемо повторити" – це явний імперський перформатив з боку Росії.

Тому Україна лише частково перемогла у Другій світовій війні. Головний недобиток Другої світової війни це імперська Росія. Знищити Росію як імперію це головне завдання нинішньої війни вже України проти Росії.

Росіяни кажуть, що можуть повторити 1945-й і знову загарбати пів-Європи?

Так і ми, українці, можемо повторити все ХХ століття для Росії в більш концентрованому варіанті, бо тепер на нашому боці весь світ.

Друга світова війна все ще триває, бо не всі імперії вона знищила. Росія – остання імперія, яку не знищила ця війна.

Виграти Другу світову війну це означає зрештою знищити імперію Росія, щоб на її місці постала демократична Росія.

Навіть якщо це буде розколота Росія.

Сергій Дацюк Філософ



#всетакибудет




А представляете, лет через двести, так же как сейчас в, скажем, Петергофе или Коломенском, будут водить орды туристов по дачам, загородным домикам и огромным квартирам нынешних депутатов, прокуроров, министров и прочей знати.
И будет там куча чопорных тёток в строгих костюмах и седых кудрях, досконально изучавших ту золотую, славную эпоху, полную блистательных свершений и громких побед, и теперь ведущих неспешный, плавный рассказ, как вот на этом самом месте знаменитый олигарх Семёнов рьяно рамсил с братвой под шашлычок, а вот там, на мраморной колонне до сих пор ещё сохранились следы от пуль, появившиеся в результате непреодолимых разногласий, возникших во время жаркого спора и повлекших за собой безвременную кончину владельца усадьбы. И будут ходить отечественные, равно как и зарубежные зеваки по спальням и кабинетам, щелкать фотоаппаратами и поражаться небывалой роскоши и размаху, дивиться пышным портретам в полный рост, на коих сам Семёнов, а так же и его семейство запечатлены придворными живописцами в полный рост в античном стиле. И позолоту нахваливать будут, и глубине каминов ужасаться, и тереть на счастье нос бронзовой собаке Семёнова, приветливо встречающей посетителей у входа в дом.
И всё это, нажитое в своё время Семёновым исключительно честным трудом, будет носить лет через двести гордый статус памятника искусства и содержаться будет на бюджетные деньги, дабы каждый житель, а также и гость страны мог беспрепятственно за умеренную мзду посмотреть на великолепные образцы зодчества и впечатлиться бескрайним талантом человеческим.

Яков Андреевич Коган

Profile

bezkaski
bezkaski

Latest Month

November 2018
S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by yoksel